Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/107

— 87 —

Джульєта.

І чуючи свою тяжкую втрату

Оплакувати друга буду вічно.

Панї Капулєт.

Нї, дочко, ти оплакуєш не друга:

Ти плачеш, що живим зоставсь ледачий,
Убивши друга.

Джульєта.

 Хто, мадам, ледачий?

Панї Капулєт.

Ледачий? хто-ж? Ромео.

Джульєта.

 Нї, між ним

І між ледачим много миль дороги.
Прости йому Господь, як я простила,
Хоч більш усїх мене він запечалив.

Панї Капулєт.

Тим, що живе на сьвітї харцизяка.

Джульєта.

О, так, мадам, — від рук моїх далеко.

Колиб же я одна над ним помстилась!

Панї Капулєт.

Не бій ся, помсту ми йому обмислим.

Ну, годї-ж плакати. Я в Мантую,
Де той втїкач живе, до одного
Пошлю, що дасть йому дання, і швидко
Спровадить до Тибальта злюку.
Тодї, вповаю, й ти удовольниш ся.

Джульєта.

Так, я удовольнюсь, побачивши

Ромеа… мертвим… стало серце в мене,
Як любого свого втеряла друга.
Мадам, коли ви знайдете кого,
Щоб дав дання, сама я приготовлю.