ницями заборчі орди тих чи инших кочовників, які перемогли на Україні, завдяки її колоніяльній суспільній структурі й які кожної хвилини готові кинутися на Польщу. Дати опір їм хліборобська Польща не єсть в силі, бо її власна провідна верства, заражена колоніальними токсинами, затрачує під їхнім впливом свою хліборобську ідеольоґію, а разом з нею й свій гарт, свою внутрішню спайку, свою здібність до війни й оборони. Лише відродження хліборобської ідеольоґії в цих двох сусідніх країнах, і відродження думання про взаємовідносини польсько-українські категоріями хліборобськими — з точки зору земель, а не екстериторіальних націй — може покласти кінець віковій польсько-українській траґедії.
Отже хліборобська ідеольоґія для виконання свого великого міжнароднього завдання повинна посідати найважнішу рису: універсалізм. Цей універсалізм, про значіння якого для сучасного життя Ви, Високошановний Пане Професоре, так прекрасно й переконуюче писали в „Часі“. Бо лише така ідеольоґія може перемогти, яка взаємовідносини між людьми й між народами реґулює одним універсальним правом. Не можна у себе дома бути хліборобом, а сусідові від усього серця бажати большевизму. Не можна бути для себе християнином, а рівночасно тішитися, коли сусіда-християнина перемогли поганці. Упадок серед хліборобської верстви універсалістичного способу думання, — думання однаковими, як для себе, так і для инших, ідеями — є бодай що найголовнішою причиною упадку хліборобської влади й хліборобської ідеольоґії на всьому світі. Хлібороб німецький, накидаючи в 1871 р. французькому хліборобові не милу собі самому республіку, отримав її для себе в 1918 р. з рук французьких. Ті хлібороби, що потирали руки від радости, коли впав на Україні наш хліборобський уряд гетьманський, мають сьогодня анархію й „аґра-
