хлібороб, котрого нацією не є народ, серед якого він працює, а народ з якого вийшли його батьки — перестає бути хліборобом з ідеольоґією хліборобською; він стає володіючим тільки землею представником купецької факторії. З тої хвилини падає хліборобська ідеольоґія і в його батьківській країні, й там приходять до влади инші верстви без ідеольоґії хліборобської — верстви, які по природі своїй здатніші до правління колоніями. І хлібороб стає у них покірливим знаряддям, яке нерідко приноситься в жертву для цілей колоніяльної політики.
Крім того, щоби правити колонією з метрополії, треба здеморалізувати підбиту хліборобську верству в колонії: треба її зденаціоналізувати, треба знищити в ній патріотизм хлібороба. І треба цю верству здеморалізовану, позбавлену вже хліборобської ідеольоґії, в себе всмоктати. Хліборобський Рим колись штуку деморалізування й денаціоналізування підбитих „варварів“ довів до досконалости. І що ж сталося? Ті ж самі варвари, як імператори, почали правити Римом. Римляне кресові, позбавлені Римом хліборобської ідеольоґії, цю ідеольоґію знищили в Римі й викликали упадок хліборобського Риму.
Джерела траґичної боротьби польсько-української, яка й Польщу й Україну завше вела до руїни, лежать власне в упадку хліборобської ідеольоґії в тих двох хліборобських країнах, з хвилиною коли Україна стає колонією Польщі. Щоб правити українською колонією, хліборобська Польща мусить позбавити провідну хліборобську верству на Україні хліборобської ідеольоґії, патріотизму своєї української землі, а потім мусить цю, ідеольоґично здеморалізовану, верству в себе всмоктати. Хліборобська Україна, позбавлена таким чином своєї провідної верстви, гине. Польща ж, замість того, щоби мати в сусідстві спокійну державу хліборобської ідеольоґії, знаходить за своїми гра-
