приязни? Пізнаю тут уже кількох, — а всі Дон Жуани. Учителів — товаришів між вами не находжу.
— Добре вам про приязнь говорити, коли не маєте ні до одного симпатії. Ми не признаємо приязни. Подання оксамітної руки, блиски батерії очий, магнетичний погляд не заспокоює, а розпалює кров. Любов і подружжа або ворожнеча — і боротьба!
— Я переписуюся з товаришами; все маємо багато тем, наших — фахових. Тут у короткому часі довелось мені зазнати від товаришів — тільки прикрощів і зла. А ми повинні єднатися для добра цієї школи. Сумне воно, дуже сумне. Виміна думок, дружба з товаришами праці була б животворним промінням.
— Такі взаємини неможливі. І другі товариші, котрі заєдно ворожо відносить ся до вас, люблять вас. Один зрадив це переді мною, другий завзято мовчить. Забава з панною Манею остогидла йому. Він оглядається за вами, тільки за гордий, щоб вам про любов казати. Фахові справи, розмова з обсягу науки чи штуки — це не для молоді. І справи фахові і штука і наука — те все добре, але що робити з тим, що груди розриває? Байдужні мені великі речі світа, всі казки про героїв… Раз тільки в молодости сниться сон про кохання…
— Вічна молодість, вічний сон Ендиміона… А я таки бажала б, щоби братам українцям снився сон — про чин…
Дзвінок.
