Панночка очікує мене все у свому сальонику.
Сьогодні просить помогти вишивати пантофлі для „папи“. За тиждень його іменини. З цієї нагоди відбудеться великий баль і буде нова сукня з „магазину муд“.
— Правда? Пані будуть нам грати до танцю; тепер піст — і музики не можна брати, потанцюємо при фортепяні. Коби так вільно мені убратися в адамашок, або в оксамітну сукню з треном. Мама каже, що для панночок тільки газа в модній красці відповідна. Чи пані мають тоалєту готову? І з яких журналів беруть пані звичайно моделі?
— Не конче те гарне, що модне і що з журналів вибране. — кажу на те своїй „учениці“. — Невільницею моди я не є. Журналів не переглядаю. Моду вводять парижанки, звичайно акторки. А кожна з жінок може придумати і зробити індивідуально для себе тоалєту вечіркову — чи домашню суконку. Тут діло не в дорогій матерії — брокаті, атласі чи оксаміті. Може бути найдешевший мушлін, видатки найменші, — а сукня може статися чарівною поемою — може скривати невловимий чар. Тут рішає добір красок, лінія, крій, мистецьке пришпилення квітки. І до гарного одягу треба творчої фантазії, не взору — шабльону, однакового для кожної жінки.
Використання народніх мотивів також важне; можна модернізувати — і щось гарне осягнути з народнього строю.
Тільки жінки — ляльки, з холодним серцем та пустою головою шукають шабльонів —
