про особисті справи, але про наші літературні чи народні, про те, що хочу все мати на увазі.
— Прошу прощення за всі мої провини. Не тільки в школі я вам шкодив, але і в касині при чарці балакав про вас. Маю славу Дон Жуана, от і хвалився, що здобув вашу любов. Сьогодні при прощальному сніданні я відкликав усе, що говорив про вас давніще. Сьогодні тільки говорив про ваш таємний чар, про чудову оправу очий та їхній блиск, про білість природну, без бляншу, чи навіть пудру, про смак у виборі тоалєт…
Ви ж і в виборі сукні темної, без зайвих окрас усе перемагали Маню з її декольтаціями та яскравими колірами сукні до школи, і вчора ви перемогли. Зблідла зоря Мані — хоч у неї клясичні черти лиця і розкішна будова тіла — та вона надто вже змислова, аж нам самим противна. Нічого вже не помогло глибоке декольте, буйне тіло… Бакхангка, більш нічого. Власне контрастом чорної сукні без декольте ви перемогли.
— Добре, — кажу отверто — що відїзджаєте, бо подібні похвали в касині при чарці мене більше обиджають, як попередні догани. З поклонником мала б я, здається, більше клопоту, як із ворогом.
— Були в касині ще й ті академики зі Львова. Оповідали, що ви були окрасою львівських вечерниць у сальонах радників двору Ґіртлєра, Ковальського, Дицикевичів і т. д, що власне син нашого шкільного радника др. Мандибур бував тільки там, де ви бу-
