Мої відносини не зміняються, тільки в кілька днів після вечерниць Гордієнко найшов якусь нагоду відвідати мене підчас перерви в клясі. Погідний, сердечний, наче б я через нього не зазнала ніяких авантур та прикростий.
Не показую ні гніву, ні жалю, але ляконічними словами стараюся позбутися його з кляси. Жертвується в моїй клясі вчити співу. — Пані надто працюють, шкода в першому році стратити здоровля. Управителя не треба вам боятися. Ви львівська семинаристка, а він з давньої школи, на нічім не розуміється; це тип ще давніх дякоучителів.
— Я працюю не від того дня, коли управитель став мені ворогом, але від першого дня служби — і для ідеї, а не зі страху або з примусу.
— Але вашого голосу таки шкода… Такий ніжний, переймає до глибини, — а тут у клясі голос псується. Шкода. Тепер я пригадую собі, я чув ваш сольовий спів у семинарії на концерті, а також у волоській церкві.
Його пропозицію — розуміється — я
