фоглів, Гублів, Ґансів та инші. Німці бояться латинників не тільки з приводу національного, але більше з релігійного. Не мають тут свого пастора. Дитину, котру охрестив у костелі канонік Туль, записав як римо-католицьку і не видав уже метрики. Тому від тепер приносять німці свої діти до хресту до церкви. Вони хотять лишитись евангеликами; дуже бояться, щоб діти не стали католиками: „katholisch werden — dann kommen in polnischen Himmel“… Бояться попасти в руки латинського священника, — до наших мають довіря.
О, так, наша більшість. Нас богато і тому не стараємося придбати душі чужинців, ані не боїмося втрати наших. Не стараємося привернути хоч би таких як Гордієнко — відважилась я сказати панотцеві.
Священник відійшов, а я довго ще не можу стямитися. Не розумію, по що й мене товариші-учителі захопили в ту колотнечу. Я така далека, так дуже далека від авантур, що аж судом караються, — далека й думками від буденнього життя…
Думаю тепер, як лихо направити, як виправдатися з „невольного согрішення“… Не тільки тому, що треба в суді виправдуватися, але сумно мені, що чесну людину обидила і нашій справі шкоджу.
Хоча й передбачую, що управитель схоче помститися, постановляю відхилитися від тієї колотнечі, — хоч і так тутешня публика буде мати свіжу тему до балачки.
Публика — потвора з пащею мінотавра: все голодна, пажерлива; поживу бере, де трапиться, не тільки з судових саль…
