Вікторії — було навернення Михайла Ангела до католицької церкви — і Михайло Ангел — довів побожність свою до екстаз, забуваючи про красу тіла. Багато хвилин трагічних довелося пережити тій поетесі.
На одній з ілюстрацій бачу її з лірою в руці, чую пісню, лебедину пісню… Очі Вікторії великі, задивлені у таємничу далину — — а за вікном грізні обличча розбишак, нанятих князем Орсінім — відтрученим обожателем Вікторії…
Одначе імя її — перемога! її „Rime“ — видано чотири рази за її життя (Parma 1538). Щойно з фльоренцького видання 1860 р. переспівала її твори по німецьки Берта Арндтс.
Сумну долю одиниці, таємно — траґічні переживання відчуваю як свою долю…
Читаю в чотиротомовій повісті про Савонаролю і його часи, читаю траґедію думки людини — як Джордано Бруно.
Всюди стрічаю терпіння. Одиниці борються за світло правди, дика людскість убиває своїх апостолів. Траґедія думки закованої, яка набирає розгону — в боротьбі… Проблискують постаті Абелярдів, Вікляфів, Гусів, Джорданів… усіх, що звертали очі за зорями, а топилися — гинули в керниці. Добачували свитання, а гинули в полумї кострищ. Одні минаються, инші стають. — — І жаль мені тієї людскости: вона сама винувата, що нещаслива, а до щастя — світла люди сотворені. Чим ратувати і тих гноблених і тих гнобителів? — — Світла! Світла! Любови — діяльної…
Задивлена в картини книги, забуваю про
