жаві та його взаємовідносини з державним апаратом. Станова ідентичність може формуватися в боротьбі за підвищення свого статусу серед інших станів, важливу роль для неї відіграє відчуття привілейованості/упослідженості та характер взаємовідносин з іншими станами. Специфічною особливістю станової ідентичності є уявлення про взаємовідносини з вищими джерелами влади, які леґалізують права та обов’язки певної станової групи. За певних історичних умов (модернізації суспільства), станова ідентичність може еволюціонувати до рівня національної ідентичності, коли національний принцип може більш дієво ґарантувати збереження стану.
Окреме питання стосується загальних методологічних положень та теоретичних напрямів досліджень типів етнічної та національної ідентичностей та умов їхнього формування та еволюції[1]. У більшості теоретичних досліджень «етнічна група» визначається як спільнота, яка значною мірою біологічно самовідтворюється; поділяє фундаментальні культурні цінності, які реалізовані у зовнішній єдності культурних форм; утворює простір комунікації та взаємодії; характеризується тим, що належність до цієї спільноти, ідентифікована як тими, що належать до неї, так і тими, що не належать, конституює категорію, відмінну від інших категорій того ж порядку[2]. Е.Сміт визначає етнос як «названу людську спільноту, пов’язану з рідним краєм, для якої характерні спільні міфи про походження, спільна пам’ять, один або більше складників спільної культури та деяка солідарність, принаймні серед еліти»[3]. Етнічна група, як тривка спільнота, притаманна домодерному, традиційному суспільству. Як зауважив із певними застереженнями І.Лисяк-Рудницький, «народ, як суспільне явище належить до сфери веґетативної», сила народної традиції, виховання, елементів побуту та поведінки є надзвичайно тривкими, «вони детермінують людину в сфері її інстинктивних звичок і нахилів, але ніякою мірою не дають їй цілей та ідеалів для свідомої дії»[4]. Етнічна ідентичність є, на наш погляд, основним підґрунтям для формування національної ідентичності (принаймні для досвіду більшості центрально – і східноєвропейських практик становлення модерних націй). Нацією Е.Сміт вважає «названу людську спільноту, що живе в рідному краєві, має
21
- ↑ Барт Ф. Этнические группы и социальные границы. Социальная организация культурных различий / Ф. Барт. – М.: Новое издательство, 2006. – 200 с.; Брас П. Етнічні групи і формування етнічної ідентичності / П. Брас // Націоналізм: антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – С. 462–467; Сміт Е. Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія / Е. Сміт. – К.: К.І.С., 2004. – 170 с.; цього ж автора: Національна ідентичність / Е. Сміт. – К.: Основи, 1994. – 224 с.
- ↑ Барт Ф. Этнические группы ...– С.11.
- ↑ Сміт Е. Націоналізм ... – С.19 – 20.
- ↑ Лисяк-Рудницький І. Формування українського народу й нації ( методологічні зауваги) / І. Лисяк-Рудницький // Історичні есе. – К.: Основи, 1994. – Т.І. – С.11 – 12.
