джень-. Адже освоєння (економічне, соціальне, політичне, військове тощо) будь-якого географічного простору неможливе без його «ментального освоєння», яке, у свою чергу, відбиває специфіку ідентичності певної компактної групи. «Ментальне освоєння» простору включає в себе декілька дуже важливих елементів. Це й створення певної міфологеми, яка має підтвердити леґітимність його заселення, затвердити історичну тяглість культурної традиції певної групи, що опановує цей простір, забезпечити ієротопію, урешті-решт увести створений «ментальний образ» реґіону, який має продукувати в наступних поколінь причетність до свого реґіону й створювати ефект присутності цієї групи на теренах реґіону, до всіх рівнів культурної моделі цієї групи – від фольклору до наукових досліджень. Реґіональна ідентичність в ієрархії «розмаїття ідентичностей» може відігравати провідну роль і в установленні модерної національної ідентичності, і визначати вибір «стратегії виживання» в конкретних історичних обставинах[1]. Окрім того, із процесами створення ментальної моделі реґіону та типів колективних ідентичностей, викликаних практикою освоєння певного реґіону окремою групою мігрантів, пов’язана методологія дослідження етапів конструювання, тяглості та збереження культурної/історичної пам’яті. Відповідно до цих теоретичних положень закріплення історичної пам’яті та коммеморативних практик, що є обов’язковою умовою формування колективної ідентичності, проходить кілька етапів від традиціоналістського до «канонізаційного», тобто від комплексу звичаїв та міфопоетичних засобів збереження та конструювання до «книжкового», коли ментальна модель реґіону закріплюється в письмових творах – історичних та літературних.
Станова ідентичність визначалася загальним статусом станів, характерним для ієрархічної державної системи, яка склалась у ХVІІІ – на початку ХХ ст.[2]Стани визначались у відповідності до закону та звичаїв, які встановлювали ієрархію привілеїв та обов’язків і які визначали певне суспільство. Права, привілеї та обов’язки людей визначалися у вищеназваний період виключно належністю до того чи іншого стану і зазвичай ця приналежність була спадковою. Відповідно до цього, станову ідентичність можна розглядати як конструкт, створений механізмами державного реґулювання внутрішніх соціальних відносин. Для розгляду еволюції станової ідентичності особливої важливості набуває аналіз статусного положення певного стану в дер-
20
- ↑ Сміт Е. Національна ідентичність / Е. Сміт. – К.: Основи, 1994. – С. 5.
- ↑ Проблематика станової ідентичності опрацьована в таких книгах: Беккер С. Миф о русском дворянстве: Дворянство и привилегии последнего периода императорской России / С.Беккер; пер. с англ. – М.: Новое литературное обозрение, 2004; Фриз Л. Грегори. Сословная парадигма и социальная история России / Фриз Л. Грегори // Американская русистика. – Самара, 2000. – С. 121–163.
