світу» даного суспільства. Кожен член спільноти переймається усвідомленням пріоритету цілого, якому мають бути підкорені бажання, прагнення та цілі конкретної людини. Для існування та збереження соціальної ідентичності необхідна циркуляція спільного смислу, яка породжує «відчуття спільності». В суспільстві існує своєрідна мережа контролю. Вона обумовлює переважання «відчуття спільності» над еґоїзмом. Мова виступає як головний засіб соціального конструювання дійсності. Соціальний світ утворюється й зберігається завдяки мові. Але засоби соціальної циркуляції смислу не є виключно мовної природи. Вихідними та найдієвішими засобами соціального згуртування й формування ідентичності є господарство та відчуття спорідненості. Велике комунікативне значення має товарообмін та інші види співпраці, які втягують окрему людину в систему соціальних взаємозалежностей, взаємовідповідальностей та зв'язків. Велике культурне та соціальне значення має система родичання та шлюбних правил.
«Відчуття спільності» є, насамперед, знанням, яке забезпечує ідентичність. Воно включає в себе два глибоко різних комплекси – «мудрість» (нормативні тексти) та «міф» (формуючі тексти). До них належать на рівні простих форм прислів'я та розповідь. Прислів'я виконує головне завдання – привчання до солідарності. Тут ідеться про цінності та норми, про правила, що забезпечують успішне функціонування повсякденного співжиття, про аксіоматику комунікативної діяльності. Це «нормативні» функції. До мудрості належать нормативні тексти, які відповідають на питання «Що нам слід робити?». З їхньою допомогою формується судження, знаходиться правильний шлях до вирішення проблем, що постають перед спільнотою. Вони надають знання, орієнтацію, спрямовують на правильні дії. До міфу відносять формуючі тексти, які відповідають на питання «Хто ми такі?». До них належать, наприклад, міфи про прабатьків, генеалогії, героїчні пісні. Вони слугують для самовизначення й підтвердження ідентичності. Міфи (формуючі тексти) повідомляють знання, яке обґрунтовує ідентичність і мотивують спільну діяльність через розповідь про спільно пережиті випробування. Нормативна мудрість формує й обґрунтовує форми життя (звичаї та етос), а утворюючий міф — тлумачення життя, міфи пов'язані з ідентичністю, вони відповідають на питання, хто «ми» такі, звідки ми прийшли і яке «наше» місце у світі. Вони зберігають священні перекази, на яких група основує усвідомлення своєї єдності та своєрідності. Мудрість циркулює у формах повсякденного життя, а міф — у формах ритуальної комунікації. Циркуляція знання, що формує та забезпечує ідентичність, можлива лише у формах ритуальної комунікації. Ситуації ритуальної комунікації є інституціями цієї циркуляції.
