Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/66

Цю сторінку схвалено

Не сумуй«, каже, »я це вже давно знала, до тебе голубкою прилітала! От прийде ніч, то порадимось.«

І так розважила його; а як прийшла ніч, порадились, що треба тікать.

»Тільки«, каже Йванові, »тричі плюньмо в оцій хаті, то слина йому одговорить.« (Ото-б-то, як батько спита: »Чом ти, Іване, до мене не йдеш?« — то слина скаже: »Зараз!« Той буде ждати, а потім знову — поки-то довідаються!) Так вони порадились — і втекли.

А батько ждав-ждав на другий день увечері — не йде:

»А чом ти, Іване«, гука, »не йдеш до мене?«

А слина йому:

»Зараз!« каже.

Той попождав, може, до півночи — знову гука.

»Зараз!« знову йому слина, і так довго його поповодила, аж розсердився.

»Підіть«, гука на других дочок, »та вбийте його сякого-такого й принесіть, то я його ззім!«

»І, вже«, кажуть ті, збігавши: »нема й його, нема й її!«

»Ну«, дума чорт. Аж здивувався: »Я«, каже, »хитрий, а це ще хитріший од чорта! Підіть же«, каже, »доженіть їх, то я обох ззім!«

От ті дочки й побігли. Ті за добу Бо‘-зна де стали, а вони таки почали доганяти. От ті оглянуться — коли женуться.