чи не довго, а далі й до двору приходить і зараз у крайню хату. А вона вже його й вигляда:
»Ну«, каже, »добре ж ти зробив, що прийшов, бо батько давно вже тебе жде. Іди ж до його і слухай, яку буде тобі загадувати роботу робити; тільки«, каже, »підходь до його з правого боку, щоб він тебе не зарубав.
Він і пішов і, як казала, з правого боку заходить.
»Здорові«, каже, »були.«
— Здоров, здоров! А чого ти, — каже, — так довго до мене не приходив? — і побачивши, що той із правого боку заходить: Бач, — каже, — я хитрий, а ти ще хитріщий за чорта… Ну, гляди ж мені, чи зробиш те діло, що я тобі загадаю. Щоб ти мені за цю ніч серед двору викопав криницю, зруб зробив і вранці приніс з неї мені умитися. Як що зробиш, то ще поживеш, а не зробиш, то моя ніч, а твоя голова з плеч!
Як сказав це, той так і заплакав, одвернувшись: »Як же«, дума, »мені за одну ніч та таку криницю зробити!« І пішов до неї, плачучи, хмурий та невеселий. А вона йому назустріч:
»Іване,« каже, »серце моє кохане! (Іваном його звали). Чом ти такий смутний, невеселий?«
— Як же, — каже, — мені не бути смутним та невеселим, коли твій батько таку мені роботу загадав!
