»Оддай«, кричить, »що подарував!« — а до сина не йде.
От царь бачить тоді, що треба, мовляв, — іде до сина й гірко плаче:
»Іди вже«, сину, »бо чорт і хату мені валя.«
— Добре, — каже син, — піду; спитайте тільки, куди ж іти — сам прийду.« — І почав одягатися. А тут чорт і прилетів:
»А що ж«, каже, »чи буде він іти чи ні?«
— Куди ж йому йти? — пита царь і гірко плаче: він сам, — каже, — прийде.
»А просто в пекло нехай іде!« каже чорт.
От син убрався, пішов попрощатися з усіма й пішов собі…
»Коли ж, мій сину, ти вернешся?« пита цариця, вбивається.
— Не питайте! — каже, тільки й сказав…
»Краще б«, каже, »та було мені тебе закопати!«
Пішов той син та й пішов. І ввійшов у ліс — там стоїть хатка; ввійшов у хатку — а там сидить бабка.
»Добридень вам«, каже, »бабусю!«
— Здоров, — каже, — сину! Куди тебе Бог несе?
»А куди, — каже, — мене Бог несе? В лиху годину!«
— Ні, — сину, — то не в лиху годину.
»А куди ж? Порадьте ж мені, бабусю, щоб не в лиху годину.«
— Поражу, сину! Я це вже давно знаю, що
