своєї жінки: вона десь у тридесятому царстві, у тридесятому государстві, у баби-яги, кістяної ноги. Іду та й не знаю, куди… Чи ви, дідусю, не знаєте, де вона живе?«
»Чому«, каже, »не знати? Знаю.«
— »Скажіть, будь ласка, дідусю, й мені!«
»Е, що тобі, сину, казати: кажи — не кажи, не потрапиш!«
— Потраплю — не потраплю, скажіть; я за вас буду цілий вік Бога молити.
»Ну, коли вже«, каже, »тобі так треба, то от тобі клубочок: пусти його — куди він буде котитись, туди й ти іди за ним: якраз прийдеш аж до баби-яги, кістяної ноги.«
Іван-царевич подякував дідові за клубочок, узяв, пустив, клубочок покотився, а він пішов.
Іде́ та й іде́ таким густим лісом, що аж темно. Зустрічається йому ведмідь. Він наложив мідну стрілку на срібний сагайдак — хотів стріляти. Ведмідь йому й каже:
»Іване-царевичу, не бий мене: я тобі в великій пригоді стану!«
Він пожалував його, не бив. Отак і сокола пожалував, не вбив.
Іде́ та й іде́: клубочок попереду котиться, а він позаду йде за ним, та й дійшов аж до синього моря. І бачить: на бе́резі лежить щука зубата, без води пропадає на сонці. Він хотів її взяти та ззісти, а вона й просить: