— Не віддавай же її, — каже князь, — нікому, тільки хиба віддай тому, хто тебе дружиною візьме.
Приїжджає і другий царевич, просить стрілку. Вона сказала так, як і та. І цей каже: »Я тебе візьму.«
Погодились, поїхав.
Приходиться третьому стріляти. Іван царевич (його звали Іваном-царевичем) як стрельне: загула стріла ні високо, ні низько: вище хат, тай упала ні далеко, ні близько: коло села в болоті. На купині сиділа жаба й узяла ту стрілку. Приходить Іван-царевич, просить:
»Верни мою стрілку!«
— Не дам я, — каже жаба, — цієї стрілки нікому, тільки оддам тому, хто мене дружиною візьме.
Іван-царевич подумав: »як таки його зелену жабу за дружину брати?«
Постояв над болотом, пожурився, пішов додому, плачучи.
От уже їм час до батька йти, казати: хто яку собі молоду найшов. Ті ж два — старший і підстарший — такі раді, що Господи! А Іван-царевич іде́ тай плаче.
Батько питає їх: — Ну, розкажіть же, сини мої, соколи мої, яких ви мені невісток понаходили?
Старший каже: »Я, тату, найшов царівну«, підстарший: »Я — князівну.«
