Летіли-летіли, коли дивляться: іде́ чоловік у ліс і несе в'язку дров за плечима.
»Здоров, дядьку!« — Здоров!
»Куди ви дрова несете?« — У ліс.
»Отто! Хіба в лісі нема дров?«
— Чому нема? Є, — говорить, — та не такі.
»А які ж?«
— Там, — каже, — прості, а це такі, що як тільки розкидав їх, так зараз, де не візметься військо перед тобою!
»Сідайте з нами!«
І той згодився, сів тай полетіли.
Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставляні, понакривані, бочки меду та горілки повикочувані; пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, — сказано, — півцарства зійшлось: і старі, і малі, і пани, і багаті, і старці убогі. Як на ярмарку. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідать.
Царь дивиться в вікно — аж щось прилетіло на золотім кораблі. Він лакеєві й каже: »Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів!« Лакей пішов, подивився, — приходить до царя: »Якась«, каже, »мужва обідрана!« Царь не вірить: »Як«, каже, »можна, щоб мужики на золотім кораблі прилетіли! Ти, мабуть, не допитався.« Взяв та й пішов сам між люде:
