іде. Вона швидче замкнула та й пішла. Приходить брат і питає її: »А що«, каже, »не ходила ти в ту комору?« — »Ні«, каже, »не ходила.«
На другий день іде він знов на полювання, а сестра зараз до того разбійника — води йому принесла. Він як напивсь, зараз і одірвавсь зовсім тай говорить до неї: »Убиймо«, каже, »твого брата, та зо мною житимеш.« А вона й каже: »А як же його вбити?« — »Замкни«, каже, »куди його звірів, та питай його, чи сильний він; та так, наче б то, щоб спробувати, зв'яжи йому пальці-мізинці шовком, та тоді скажи мені, то я його вб'ю.
Ось прийшов її брат; вона звірів зачинила в льох за дванацятеро дверей, за дванацять замків, та й питає тоді брата: »Чи дуже ти«, каже, »брате, сильний?« — »Або що?« каже той. — »А дай«, каже, »я тобі мізинці шовком позв'язую, — чи ти розірвеш?«
Узяла шовку, так ниток удвацять, чи в скілько там, а він так тілько — лусь! та й розірвав.
А вона тоді: »Ану, дай«, каже, »ще.« Та взяла вже тепер шовку утрицятеро, чи що, та й обмотала знов. Потяг він, а воно так йому в тіло й уїлось. »Ну, годі«, каже, »розв'яжи, не жартуй, бо болить.«
А вона тоді до того розбійника: »А вилазь!« каже. Той виліз. — »От тепер ми тебе«, каже,
