нівечили, що не вмію на трубі грати, так я й утік; а мене оце й піймали…«
»А ти за що?« пита далі.
»А я«, каже, »не мав що їсти, та й поліз до пана в комору, — так мене сюди завдали.«
А там инший каже, що »з багачем у шинку побився«, — так багачеві й нічого, а він у тюрмі опинивсь…
Сказано, хто за що. А це підходить старший до його:
»А ти«, пита, »за що, дідусю?«
От він йому й розказав усю правду:
»Був я царем, та таке й таке приключилося зі мною…«
Тут на його дивляться, що він зовсім неподібний до царя. А він, звісно, за довгий час змарнів, борода одросла… Куди там — зовсім не подібний!… А таки запірається, що царь. Як уже його не запитували:
»Царь та й годі!«
От і порішили всі, що він божевільний та й вигнали його з тюрми:
»Навіщо«, кажуть, »дурного будем держати, тільки хліб царський переводить.«
І як випустили його, — то так бідує, так бідує, що Господи! Як що знайде яку роботу (а до роботи не звичний), та ще й нічого; а часом — то тим тільки й живе, що випросить шматок хліба. Ночує — де Бог дасть: часом де в бур'яні, або так де під тином. До того дожився!
