Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/117

Цю сторінку схвалено

його нагодували робітники, та бачать, що в нього ноги босі покалічені — змилувались: дали йому старенькі чоботи. Він їх питає:

»Чи не знаєте — куди тут шлях на столицю?«

Вони йому розказали. А вже далеко увійшов за цілий день…

Пішов він тою дорогою, якою йому показано. Іде́ та йде й приходить у якесь містечко. Аж от перестрів його на дорозі становий:

»Стій!« — кричить.

Він став.

»Пашпорт є?«

— Ні, нема!

»Як же ти без пашпорта ходиш? Ти блудяга якийсь?… Візьміть його!« крикнув на соцьких.

Тут де не взялись — взяли його та й посадили в холодну. — Через кілька часу питають:

»А звідки ти?«

Він і сказав: з такої й такої, каже, столиці. Тоді його скували з злодіями та й повели.

Привели його в столицю та й знову садовлять у тюрму. Через який час приходить старший і розпитується: хто за що сидить. От один каже:

»Мене«, каже, »пан, знай, бив і жінку одняв у мене, — так я терпів-терпів та й посадив його на вила: та то мене оце сюди й посадили!«

Підходить до другого:

»А ти«, пита, »за що?«

»У москалях«, каже, »був, так мене били та