Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/113

Цю сторінку схвалено

— Не смію! — каже.

»Ну, так даю тобі три дні подумати, а четвертий день увечері явись до мене й не зносити тобі голови на плечах!«

Піп низенько вклонився й пішов додому.

Кінчається третій день, а піп і сам не знає, що робити? Вмерти б за віру не страшно — та жінка, дітки маленькі… Ходить та плаче… Горе! Ліг він і спати — так не спиться. Коли к світу заснув, заснув і бачить у-ві-сні стоїть в головах янгол, тай каже:

»Не бійся нічого: Бог мене послав на землю боронити тебе!«

Устав піп уранці радий, наче тільки що народився, й помолився щиро Богу.

Прокидається й царь уранці та й гукнув, щоб скоріш мисливі збіралися — на полювання поїде.

Полюють вони в лісі. Коли бачить царь: олень вискочив із куща. Царь за ним; так женеться: олень не втече, царь не дожене. Розпалився царь, погнав коня: ось-ось настигне… Коли річка на дорозі. Олень у воду; царь одежу з себе, та собі у воду. Плавати вмів добре, думав — настигне. От-от ще кришечку — й за роги б ухопив! — А олень переплив на беріг — і царь разом, та тільки хотів його за роги — аж оленя й не стало… (Бо то був янгол!) Царь здивувався — дивиться сюди, туди: де той олень подівся? Коли бачить: на тім боці хтось одягається в його одежу, сідає на його коня й