Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/112

— Усе, — каже піп, — буду слухати, а в церковнім ділі Бог постановив, а людям не змінити!

»Як то не змінити?« крикнув царь… »Коли хочу змінити, то й зміню!. Щоб ти мені зараз викинув слова ті й щоб ніко́ли не читав їх у церкві — чуєш?«

— Не смію, — каже — не моя воля.

»Я тобі приказую!«