Правда знов так, як і вчора, злізла з дерева, та й підкормилась трохи тим, що позоставалось од хлопців та дівчат. Після цього, спорожнивши одну пляшку та набравши в неї уранці цілющої роси, пішла у теє царство, де була сліпа царівна.
Довго вона йшла у той го́род, де жив сам царь з сліпою дочкою. Тут зараз донесли цареві, що в його город прийшла така молодиця, що береться вигоїти дочку його. Царь зараз велів позвати її. Прийшла в хату до царя, коли дивиться — тут і Неправда.
»Це й ти тут, сестро?« питає Правда у Неправди.
— Еге! Коли б ти знала, — я вже й світ увесь пройшла, — одказує Неправда. »А ти ж чого тут?«
»Того та того«, каже Правда, та й розказала, чого вона прийшла й що з нею було.
Після цього помазала вона цілющою росою очі царівні — й та стала бачить усе так, якби не була й сліпа.
Царь же бачить, що Правда з Неправдою розказує так, як давнішня знакома та й питає у неї:
»Де ти з нею бачилась, і що, і як, і коли?«
Правда й розказала цареві все по правді: як вони йшли вдвох, як Неправда їй очі повиколювала, як вилічилась… Сказано: все розказала, як було.
