словами промовляли:
„Гей, дівко-бранко,
20.Марусю попівно-Богуславко!
Почім ми можем знати,
що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцать літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
25.то ми не можемо знати,
що в нашій землі християнський за день тепера!“
Тоді дівка-бранка,
Маруся попівна-Богуславка,
теє зачуває,
30.до козаків словами промовляє:
„Ой, козаки ви, бідниї невольники!
Що сьогодня у нашій землі християнській Великодная субота,
а завтра святий празник, роковий день Великдень“.
То тоді ті козаки теє зачували,
35.білим лицем до сирої землі припадали,
дівку-бранку,
Марусю попівну-Богуславку,
кляли-проклинали:
„Та бодай ти, дівко-бранко,
40.Марусю попівно-Богуславко,
щастя й долі собі не мала,
як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала!“
То тоді дівка-бранка,
Маруся попівна-Богуславка,
45.теє зачувала,
словами промовляла:
„Ой, козаки ви, бідниї невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте,
бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,
50.то буде мені, дівці-бранці,
Марусі попівні-Богуславці,
