Християнських бранців, що їх привозили на продаж до Азова, Козлова та Кафи, звідтіля продавали на ріжні роботи або на так звані турецькі каторги. „Каторга“ (турецьке kadriga, від ґрецького katerga) або теж ґалера було довге низьке судно (коло 50 метрів довжини й 10 м. широчини) з наметом для Баші (Паші) і з широкими чердаками, на яких посередині був прохід, а по обидва боки од проходу стояло 25–30 ослонів для гребців. Гребці всі були закуті в кайдани, а кайдани ланцюгами було приклепано до лав. Кожна лава (5–7 душ) керувала одним веслом, що спіралося на кізлини поверх чердаків. Гребці були завжди голі до поясу, спали й їли по черзі, працювали без відпочинку, навіть у свята („у святую неділеньку“) й ніколи не мали волі лягти або перейти на инше місце. Дощ мочив їх, а холодний вітер обсушував. Коли траплялося, що каторга потопала, бранці мусили гинути з нею.
| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Українські думи та пісні історичні (Д. Ревуцький, 1919).pdf/91}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Крім невольників по каторгах було ще особливе військо турецьке — так звані „яничари“ (яниченьки). Це були християнські діти, що попадали в займу турецьку при наскоках татарських. З самого малечку вчено було їх тільки військової справи, і не було кращих над них вояків: раз — що вибірали до яничарів найжвавіщих і найдужчих дітей, а друге — що не знали вони ні батька, ні матері й нікого другого в світі, крім свого Паші. Керувати тими яничара
