Б. Папроцький, його сучасник, так змальовує його смерть: „Волохи взяли Пясецького зрадою вкупі з Вишневецьким і переслали в Туреччину; там замучено їх страшною смерттю. У Царіграді, над морською сагою, що йде до Галату, було постановлено дві шибениці — одна над другою; на спідній було прироблено два гаки (як вила), а на верхній була каблучка, крізь яку пропускалися віжки. На. тих віжках підняли Пясецького й раптом спустили з верхньої шибениці на спідню; він, як падав, зачепився стегном за гак, облився кров'ю й скоро вмер, бо перевернувся головою вниз. Після нього те ж зробили з Вишневецьким; тільки той зачепився ребром і перевернувся очима догори, через що жив ще три дні, доки невірний не застрелив його з луку, бо Вишневецький проклинав Магомета й його віру“.[1]
Постать Д. Вишневецького була дуже популярна між народом. Український маґнат, князь, якого дуже закликали до себе ласкою й подарунками і Іван Грозний і Жиґимонт-Авґуст, — став духовним батьком козачого гнізда, поклав для козацтва перші підвалини свідомости своєї ваги й сили.
Пісня про Байду дійшла до нас в багатьох варіантах. Вона цікавила людей, як образ перемоги ідеально настроєного духу над грубою фізичною силою, як символ несили хижого бусурманського світу перемогти морально світ християнський.[2]
Мотив про героя, що одмовляється женитися з царською дочкою, трапляється й по старих колядках[3]; про відмовлення від бусурманської віри див. нижче (дума про Самійла Кішку). На мотив кінця пісні про стріляння Байди з луку, як можна думати, мали вплив події походу на козаків султана Османа II 1621 року. Між иншим султан стояв коло Ісакчи на Дунаю, поки для нього робили міст. Тут з захоплених козаків двісті було віддано туркам на люту смерть. Одних давили під ногами слонів, других набивали
