„Семене Скалозубе, гетьмане запорожський,
батьку козацький!
310.Десь ти сам боїшся
і нас козаків страшишся.
Єсть сяя ґалера не блудить
ні світом нудить,
ні много люду царського має,
315.ні за великою добиччу ганяє:
се, може, є давній, бідвий невольник із неволі утікає“…
— „Віри не доймайте,
хоч по дві гармати набірайте,
тую ґалеру із грозної гармати привітайте,
320.гостинця їй дайте:
як турки-яничари, то в пень рубайте,
а як бідний невольник, то помочі дайте!“
Тогді козаки, як діти, не гаразд починали:
по дві штуки гармат набірали,
325.тую ґалеру із грозної гармати привітали,
три доски у судні вибивали,
води дніпровської напускали…
Тогді Кішка Самійло, гетьман запорожський, чогось одгадав,
сам на чердак виступав,
330.червониї, хрещатиї, давнії корогви із кишені виймав,
розпустив,
до води похилив,
сам низенько уклонив:
„Козаки, панове-молодці! Сяя ґалера не блудить
335.ні світом нудить,
ні много люду царського має,
ні за великою добиччу ганяє:
се єсть давній бідний невольник Кішка Самійло із неволі утікає;
були пятдесят чотирі годи у неволі,
340.тепер чи не дасть Бог хоч час на волі!“
Тогді козаки у каюки[1] скакали;
