Сторінка:Український співаник (1918).djvu/76

“Ой Добушу, ти пане наш, велика пригода на нас!
Деж ми будем зимувати, тай лїтечко лїтувати?”
В Станїславі на риночку, в тяжких дибах в зелїзочку:
Там будете ночувати, будуть Нїмцї тїло драти 

 

3.

 

Повернув я з Сибіру,
Та не маю долї:
Хоч, здаєть ся, не в кайданах (2)
А всеж нема волї. (2)

Маю жінку, маю дїти,
Та я їх не бачу…
Як згадаю про їх долю (2)
Сам гірко заплачу (2)

Зібрав собі славний хлопцїв, —
Щож кому до того?
Засїдаєм при дорозї (2)
Ждать подорожного. (2)

Чи хто їде, чи хто їде,
Так час нудно ждати,
Що не маю пристанища, (2)
Анї своїй хати. (2)

Асесори, ісправники
За мною ганяють.
Вони людей більше вбили, (2)
Ніж я гріхів маю. (2)

Зовуть мене розбійником
Кажуть, — розбиваю,
Щеж нїкого я не вбив, (2)
Бо сам душу маю. (2)