“Й устань дочко, устань мати,
Дай бурлаку вечеряти!”
“Нема нїчо вечеряти,
Такой лягай бурлак спати.
До порога головами,
Й а до стола та й ногами”.
Ой щеж бурлак не вложив ся,
Вже господар пробудив ся.
“Ой час бурлак уставати,
На долину воли гнати”.
Нї вмивав ся, нї вгортав ся,
Не мав ходак, не вбував ся,
Не мав ходак не вбував ся,
Не мав паса, не впасав ся.
Ой ще до дня три години,
Бурлак з воли на долині.
Чорна хмара наступає,
Дробен дощик покропляє.
Бурлак ніжки підношає,
Свою матір споминає:
“Мати-ж моя чорнобрива,
На щось мене породила?
Одногось мя сина мала,
Бурлаком єсь мя назвала.
Понад річку-сь мя носила,
Чомусь мене не втопила?”
