Ой ходив чумак сїм рік по Криму,
Та не було пригодоньки нїколи йому.
Ой їхав чумак з Криму до дому,
Сталась йому пригодонька за всю дорогу…
Сталась йому пригодонька не в день а в ночи:
Занедужав чумаченько з Криму їдучи,
При широкій доріжечцї воли пасучи.
Ой упав чумак, упав тай лежить, —
Нїхто в його не спитає, що в його болить.
Ой болить в його серце й голова —
Помирає чумаченько, а роду нема!
Прийшов до його отаман його,
Бере його за рученьку, жалує його…
“Отамане мій, жалу́й же мене:
Скидай кожух з мене та укрий мене:
Бери мої воли, вози, поховай мене!
Ой скинув чумак свиту і кожух,
Припадає к сирій землї, теплий зводе дух…
Ой скинув чумак з себе і кафтан:
Воли мої половії, хто вам буде пан?”
Та вдарили зразу у великий дзвін:
Ce-ж по тому чумакови, що ходить на Дін!
Та вдарили зразу в дзвони у во всї:
Ce-ж по тому чумакови, що ходив по сіль!
Ой ішли воли та в вісьмерику:
Задзвонили в усї дзвони по тім чумаку!
Ревнули воли у новім ярмі:
Поховали чумаченька в чужій сторонї:
Ревнули воли, степом ідучи:
Поховали чумаченька з Криму ідучи!
|
Ой у поли два явори, третий зелененький, |
