Так моя неслава, людська поговірка Собі марно пропаде. Наїхали пани й жиди арендарі Воли і вози забирають; Гей беріть же ви всю худобоньку, Не маю вам що казать. А як жив буду, то все то здобуду, Воли і вози покуплю; Мережені ярма, тернові занози Ще-ж бо і сам я пороблю. На людськую славу й тую поговірку Ще раз у Крим ісхожу; Повні вози соли, повні мажі риби Ще до дому привезу.
Пою коня при Дунаю, Тай думаю, тай думаю; Коню карий, коню сивий, Чом твій козак нещасливий. І чому-ж бо я нещасний, Чим не козак, чим не красний; Чи мій палаш неострений, Що світок мій засмучений. Світ хороший, сонце гріє, От заходить, вечеріє, Нічка темна, не видати, А я з кіньми мушу спати. Спав я нічку, спав я другу, Годї знести серця тугу, Гоя коню, гоя сивий, Будь ти хоч менї жичливий.
