Нехай несе в чисте поле Мене молодого! В чистім полю тирса шумить, Катран зеленїє, В чистім полю своя воля, Що й серце нїміє. Ой зійду я на могилу, Гляну — подивлю ся… Як згадаю про ту волю, То й знов зажурю ся. Про ту волю козацькую, Що була — минула, Тепер вона як дитина В повитку заснула… Чи довго ще буде спати? Нема тих, що будять, — Зістали ся на сїм сьвітї Ті що світом нудять.
Стоїть явір над водою, В воду похилив ся: На козака пригодонька Козак зажурив ся. Не хили ся явороньку, Ти ще зелененький; Не журися козаченьку, Ти ще молоденький. Не рад явір хилити ся — Вода корінь миє; Не рад козак журити ся — Та серденько ниє.
