Сторінка:Український співаник (1918).djvu/140

70. Понад гору високую голуби лїтають,
Я гаразду не зазнала, лїта ся минають;
Я гаразду не зазнала і не буду знати,
По чім я вас мої лїта буду споминати?

71. Лїта мої молоденькі, тож ми жаль за вами,
Ой так ми ся завше здає, щом не була з вами;
Лїта мої молоденькі, на завше страчені,
Гей вернїть ся співаночки мої улюблені.

72. Як я собі спогадаю давнії лїтейка,
Підуть слези долї личком, як бистра річейка;
Як я собі спогадаю, кого я любила,
Як би в менї не душейка, я бим ся згубила.

73. Ой у моїм городчику росте лелійочка,
Щож ми з того, щом молода, колим сиріточка;
Та як тії конопельцї у болотї гнити,
Так то менї сирітонцї на тім світї жити.

74. Щож я тобі моя мамцю такого зробила,
Що ти мене пустенничиою такою лишила;
Коб булась мня моя мати в купели заляла,
Була бим ся із короля долев не міняла.

75. Які тоті квітки красні, котрі заквітають,
Які тоті діти щасні, котрі матїр мають;
Людські дїти як дїтойки, а я сирітойка,
Людські дїти матїр мають, — моя у Богойка.

76. Ой зазуле сивенькая, щож тепер не куєш,
Мати моя миленькая, щож мня не жалуєш;
Тогди я тя доню моя буду жалувати,
Коли буде зазуленька в осени кувати.

77. В чужім краю, в чужім краю марно пропадаю
Біднаж моя головонька, що роду не маю;
Ой стою я в чужім краю, як на пожаринї,
Нїхтож мене не пригорне при лихій годинї.