Сторінка:Український співаник (1918).djvu/122

Цю сторінку схвалено


Чеше, чеше та на Дунай несе,
“Пливи, косо, тихо за водою,
А я піду у слїд за тобою. (2)

Припливи косо, к зеленому лугу,
Скажу тобі всю свою притугу”, (2)

Нема краю тихому Дунаю,
Нема впину вдовиному сину,
Що звів з ума дївку, сиротину. (2)

“Ох ізвів ти, на коника сївши:
Оставай ся, слави набирай ся, (2)

А я молод слави не бою ся,
Вийду з села зараз оженю ся. (2)

Менї дївко, та пришиють квітку,
Тебеж, дївко, завертять в намітку”. (2)

 
49.
 

Там, де Татран круто вєть ся,
По камінях де шумить,
Є там дївча: а як зве ся,
Козак знає, та мовчить.

На долинї є криниця,
З сеї криницї бє вода,
О дївчина, як зірниця,
Хорошая, молода.

Ясним оком, як погляне,
Як ся мило засміє,
То аж серцю лекше стане,
А козаче серце бє.

Іде, мила, дощ дрібненький,
Твої цвіти не зійдуть,