Ой загув та загув сизий голубонько,
Та сївши на тичину:
Ох, ох, ох, ох, молод козаченько,
Покинув дївчину.
Гей, зрада, зрада, чорні очи, зрада!
Кажуть мені люди, що то все неправда.
Ой розголосив єсь ти новину тую,
Казав єсь менї женити ся буду:
А тепер думаєш, думаєш, гадаєш,
Либонь ти мене покинути маєш?”
“Ой покину я тя, дївчино, покину,
Бо я із тобою на віки загину”. —
“Ей зійдеш Польщу, зійдеш Україну,
Але не знайдеш над мене дївчину.
Ей знайдеш, знайдеш з кіньми волами,
Але не знайдеш з чорними бровами.
Ей знайдеш, знайдеш, з чорними бровами,
Але не знайдеш з милими словами.
Ей нзайдеш, знайдеш на личку білїйшу,
Але не знайдеш над мене милїйшу.
Ей знайдеш, знайдеш на личку румяну,
Але не знайдеш над мене кохану!” —
Гаєм зелененьким вода тече,
На яворі соловій щебече:
Де дївчина мила
Віночок увила
З барвіночку.
Слези проливала, як го вила,
А увивши на воду пустила:
“Пливи-ж ти віночку,
Красний барвіночку
За миленьким”.
