не тіла та крови Христа, а його духа — духа простоти та цнотливости. „Sume mihi cum carne Animum, Christi, et sic cum Domino spiritus unus eris“, — так закінчує свого віршованого листа Сковорода. К. С. Аксаків переказував Г. П. Данилевському таке оповідання про Сковороду: „одного разу в церкві в ту хвилину, коли священик вийшов з вівтаря з дарами й промовив: со страхом божим та вірою приступіте, — Сковорода відокремився від юрби й наблизився до священика. Останній знав його чудернацький характер, і боячись причащати людину, що не спокутувала гріхів, запитав, чи знаєш, який великий гріх ти можеш зробити, не приготувавшись. Чи приготувався ти до цього великого таїнства. „Знаю і приготувався“, відповів Сковорода й духівник, вірячи його завжди правдивим словам, радо причастив його. На жаль, це джерело не першої, а третьої руки й на мій погляд це оповідання є одна з тих численних легенд про Г. С. Сковороду, що ширилася серед суспільства за життя його й по смерті. При таких умовах ми не можемо визнати, що воно відповідає дійсності. До таких-же мандрівних оповідань ми заводимо й оповідання про бесіду Г. С. Сковороди з єпіскопом Тихоном в Острогозьку (Москвитянин 1849, XXIV, III від 68) „Колись, сповіщає з Вороніжа Н. Б. Баталін, Г. С. Сковорода жив в Острогозьку. В цей час єпіскопові розповідали про нього, як про диво. Єпіскоп між иншим у розмові з ним запитав: „чому не ходите ніколи до церкви“. — „Коли ви бажаєте, то завтра-ж піду“. І він виконав бажання єпіскопа. Очевидно, Г. С. Сковорода взагалі не визнавав для себе потрібним ходити до церкви. До смерти Г. С. Сковорода себе приготував давно й дивився на неї, як на бажаний кінець тліної плінки людини — його тіла. Але найголівнішим фактом того, що Сковорода не визнавав євхаристії, є його власне свідоцтво в „Потопі зміїному“, де він каже: „Какая твердость в следующих ее (Біблії) речах: всякого тука й всякия крови да не ясть“. Потом, забыв сказанное, говорит: Напита їх от тука. Пійте от нее всі. Сія єсть кров моя… (Вид. творів Сковороди. Бонч-Бруєвич, стор. 509).
В свойому творі „Пря бесу с Варсавою“ Сковорода вкладає в уста Варсави, цеб-то свої власні, алегоричне розуміння таїнств хрещення та євхаристії: облил тело мое плотскою водою на тот конец, дабы послежд'е отмыл я сердце мое водою духа. Се тайна есть, а той хто хоч і облитий водою або погружений у неї, але не духом є лицемір. Коль крепко прив'язала мене богу тайна євхаристії. Крошка хлеба и ложечка вина, не насыщающая тела… Не сего ли вид преобразится в пищу премудрости… Не он ли прильнув к невидимому, претворяется в тайнообразуемое первообразное. Сія пресущность вида совершается
