немощне. Дідич, бачучи його велику знемогу, запропонував йому деякі обряди, щоб приготуватися до смерти. Він, як Павло апостол (лист до Римл., розд. 3-ій, ст. 28), уважаючи обряди обрізання за непотрібні для щиро-вірних, відповів так, як Павло іудеям обрядствующим. Але, зваживши на сумління слабих, неміч вірних та любов християнську, виконав усе по встановленню обрядовому й помер 1794 року жовтня 29 дня вранці, перед світом. Перед смертю дав він заповіт поховати його на високому горбі коло Гусинського гаю й такий напис, ним зроблений, написати: „Світ ловив мене, але не впіймав“. У примітці М. І. Ковалинський намагається подати оправдання пам'яти Сковороди від наклепів ганебників, що обвинувачували його в каятті його в помилках і бачили в цьому написові гордощі на пиху. Як ставитися до свідоцтва М. І. Ковалинського про виконання Сковородою перед смертю християнських обрядів, цеб-то сповіди та причастя? Самого М. І. Ковалинського не було підчас смерти Сковороди, та й взагалі він, як і багато инших прихильників Сковороди, пом'якшував гостроту негативного відношення Сковороди до обрядів православної церкви; він не малює його таким єресіярхом (на погляд християнської догматики та обрядности), яким, однак, був Сковорода в своїх теоретичних поглядах та концепціях; це помітно, наприклад, у передачі ним розмов зі Сковородою в селі Хотетові. Знаючи його правдивість, ледви чи можна гадати, щоб він вигадав цю звістку, але він міг мимоволі в цьому випадкові помилитися. Одначе, і по його версії Сковорода спочатку відмовився від зробленої йому пропозиції про сповідь та причастя, визнаючи їх принципове, непотрібним для себе. Далі сам Ковалинський приводить про це таку версію. Щоби в очах людей замінити цнотливе життя його вигаданими ними високими знаннями таїнств і правил, вони пустили поголоску, немов-би Сковорода перед смертю побачив свій гріх перед православною церквою, що не визнавав за життя духівництва й прохав у нього прощення через одного з них і приносив каяття, але в дійсності цього не було. Цнотливе життя Сковороди й почесні правила його, що мали своєю метою любов до правди й цноти, а кінцем красу й удосконалення духа, були шпичкою в оці цих облудників. Треба тут звернути увагу ще на два моменти : 1) що Ізм. Ів. Срезневський, широко оповідуючи про смерть Сковороди, ні слова не каже про каяття й причастя перед смертю і 2) що на могилі його не було й зараз нема хреста, нема навіть жадних згадок про нього.
В одному з віршованих листів до М. І. Ковалинського (ще за час пробування останнього в школі), Г. С. Сковорода висловлює таку думку, що таїнство причастя тіла Христа треба розуміти не достотно, а духовно, як прийняття
