тому, що все те обґрунтовувалося на пізнанні бога й достойнім вшануванні його, то єпіскоп Білгородський, що був тоді єпархіяльним, вважаючи такі міркування в устах світської людини за крадіжку влади й своїх привилеїв, обурився на на нього, утискаючи, вимагав книжицю на розгляд, знайшов де-які неясності для себе й сумніви в думках і образ навчання не відповідний звичайному правилу, чому й доручив своїм запитати Сковороду, на що він викладав християнське добронравіє відмінно від звичайного. Сковорода відповідав: дворянство відрізняється знанням і одягом від простого народу й ченців… Чому-ж не мати йому й поняттів инших про те, ще потрібно знати йому в житті. Чи так, продовжував він у відповідь, государя розуміє й шанує пастух й хлібороб, як міністер його, начальник над військом, градоначальник? Подібно й дворянству, чи такі-ж личить думки мати про найвищу істоту, які в манастирських уставах і шкільних уроках?
Після цієї відповіди всі замовкли. Діяльність Сковороди, як учителя, припинилася 1769 року.
„Сковорода, — говорить М. І. Ковалинський, — пішов у глибоку самотність“.
Коло Харкова є місце, шо зветься Гужвинське, що належало поміщикам Земборським, яких любив він за доброзичливість їхню. Воно вкрите похмурим лісом; в середині була пасіка з однією хатиною. Тут оселився Григорій, ховаючись від розмов життьових та наклепів духівництва.
Віддавшись на волю думкам та забезпечивши спокійний стан духа мовчання відсутністю пристрастей, безсуєтністю, написав він тут першу книжку, названу ним „Наркиз“ або про те: „Спізнай себе“. Його раніше до того написані невеличкі твори були тільки виривками в віршах та прозі“. Так у житті Сковороди почалася нова найважливіша та найпродукційніша доба; він остаточно знайшов себе — визначив свою стать, остаточно розірвав усякі стосунки з офіційними школами; до праці в них він, як виявилося, був непристосований і вони в свою чергу також не задовольняли його; остаточно відмовився від думки взяти будь-яку визначену посаду на театрі цього світу, — инакше кажучи, цілком одхилив цей практичний світ во ім'я вищої мети-визволення себе й свого духа від дрібних звичайних буденних турбот і бажань і почав жити так, що цілком слушно міг, умираючи, прохати зробити на його могилі напис, що цілком характеризує все його життя, а надто останні двацять п'ять років. Він віддався справі нероблення, цілком розумічи це слово, як потім Л. М. Толстой, що погоджувався в розумінні цього з Г. С. Сковородою.
