в їхнє коло, як колись його друг архимандрит Гервасій — і він знов, як і тоді возревнував по істині і кинув в очі докірливе, але справедливе обвинувачення, підтверджене ченцем Київо-Печерської Лаври Калістратом.
М. І. Ковалинський поїхав до Харкова, а Г. С. Сковорода на деякий час залишився ще в Київі по проханню свого родича, соборного печерського друкаря, Юстина. Але не минуло двох місяців, говорить М. І. Ковалинський, як він повернувся до Харкова. Цікавий мотив цього швидкого повороту. „Україну (Слобідську), говорить М. І. Ковалинський, він ставив вище Малоросії за повітря й воду. Річки майже всі цвітуть у Малоросії, чому й повітря гниле. Він звичайно називав Малоросію матір'ю, бо родився там, а Україну тіткою тому, що мешкав у ній і любив її“. Звичайно, до Київа не відноситься те, що говорилося про річки й повітря Малоросії. Цю характеристику треба прикладати до лівобічної України, або краще кажучи, до Полтавщини, де народився й жив досить довго Г. С. Сковорода, але цікаве свідчення М. І. Ковалинського, що Г. С. Сковорода полюбив Слобідську Україну, як рідну тітку. І дійсно, його тягло з Київа й з лівобічної України на Слобожанщину до центру її, Харкова. В цей час при Катерині II було скасовано політичну автономію Слобожанщини, козацтво й Слобідську Україну перетворено на Слобідсько-Українську губерню загально-російського типу, на чолі якої став реформатор цього краю Є. О. Щербінін, людина, що, як каже Ковалинський, не мала певної освіти, але визначалася природнім хистом, кохалася в науках, з увагою ставилася до талановитих людей і, яко музика, кохалася в музиці. Гр. Петр. Данилевський розповідає про трохи гумористичні обстанови першого знайомства Щербініна зі Сковородою. Щербінін їхав вулицею в розкішному ридвані з гайдуками й забачив Г. С. Сковороду, що сидів коло гостинного двору, на пішоході. Губернатор послав до нього значкового.
— Вас кличе до себе його превосходительство!
— Яке превосходительство?
— Пан губернатор!
— Скажіть йому, що ми не знайомі.
Значковий, запинаючись, передав відповідь Сковороди. Губернатор послав удруге.
— Вас прохає до себе Євдоким Олексієвич Щербінін.
— А, відповів Сковорода, про цього я чув: кажуть гарний чоловік і музика. Скинув капелюху й підійшов до ридвана. З того часу вони стали приятелями. (ст. 28–29). Si non e vero, e ben trovato (коли цього не було, то гарно вигадано). Про чудернацькі вчинкі Г. С. Сковороди, очевидно, вже було складено на Україні багато легенд, що звичайно створюються навкруг видатних та популярних
