ціле сторіччя (!?). Зрозуміло, що автор, який так легковажно ставиться до хронології, говорить цілковиті нісенітниці, бо я почав працювати над своїми історичними розвідками 1883 року і систематично збирати рукописи Г. С. Сковороди тільки 1893 року. Історико-філологічне Товариство виникло у Харькові 1876 року і до моїх нахідок нічого й не знало про те, що існує багато автографів Сковороди. Автор висловлює догану Товариству за те, що воно видало твори Г. С. Сковороди дуже поспішно, але, очевидно, що всі мали-б більше право нарікати на Товариство, коли-б воно не видало творів Сковороди до ювілею сотих роковин зо дня смерти Сковороди; автор також нічого не згадує про той факт, який він дуже гарно сам знає, а саме про те, що я, після цього ювілейного видання, виготував був до друку й 2-й том творів Сковороди, який був-би потрібним додатком до першого, але не міг його видрукувати з незалежних од мене обставин.
„Зазначені дефекти Харківського видання наукового товариства, каже Л. Чижиків, ставлять це видання поруч з другими комерційними виданнями, нітрохи не наближаючи його до наукових видань класиків, яким, на думку видавців, йому належало бути“ (ст. 32). Справжня, критика як наприклад, такого відомого вченого, як небіжчик Л. Н. Майков, в Журналі Мин. Нар. Просв.,1894, № 12, ст. 420–430, зовсім инакше поставилась до Харківського видання, але з цією критикою Л. А. Чижиків цілком не знайомий. Що до кваліфікації цього видання, як видання „дорогого“, „комерційного“, то скажу лишень між иншим, що я персонально за всю свою величезну працю по цьому виданню, до якого увійшла і моя, за власним виразом Чижикова, „надзвичайно гарна праця, присвячена докладним дослідам над життям та творчістю Сковороди та ревізії усього бібліографічного матеріялу до 1894 р. про Сковороду“, — одержав, яко гонорар, лише один примірник цього видання. Товариство також не мало на меті якихось комерційних прибутків, бо видало на свої кошти всього 600 примірників та частину розіслало безплатно, а частину продало по 4 карб. за примірник зі звичайною знижкою, яку ціну навіть на той час не можна визнати дорогою. Видання Вол. Бонч-Бруєвича Л. А. Чижиків вважає незрівняно кращим за Харківське і не називає його комерційним, — цим ще більше підкреслюючи глибоку різницю між ними з цього боку. Звичайно, так гадати йому ніхто не має права заборонити, бо це його особиста справа. Не знаю, одначе, чи не змінились його погляди після того, як він прочитав мій критико-бібліографічний огляд видань творів Г. С. Сковороди в „Изв. отд. рус. яз. и слов. печ. Акад. Наук“, 1914 р. кн. 3-я, т. XIX, ст. 1–58, де я навів досить цікаві фактичні відомості й
