достеменно, а алегорично: наприклад, Ной напився не п'яним вином, а правдою, зняв з себе одіж — це значить відкинув прах видимого. І праця Сковороди над біблією й складалась з того, щоб знаходити її вище, алегоричне значіння. Але він не запримітив, що при цьому він по суті одмовився від церковного християнського бога, який перетворився у вічність, істину, дух і любов. Од християнства не лишилось майже нічого. У цьому глибока різниця між ним і такими вчителями церкви, як Максим сповідник і инші, що також розуміли біблію алегорично. Сковорода на цих височинях одмовлення перетворився з богослова в філософа. Свою Сковородинську біблію вік оснував не на християнському виявленню, а на власному свойому філософському розумі.
Іронія, скептицизм та сарказм Сковороди в його відношенні до біблії були наслідком глибокого захоплення її духом. Для нього біблія це більше навіть, ніж свята книжка, це, можна сказати, єдина книжка пізнання, це сам бог, що говорить тут до людей живою мовою. Але треба мати на увазі, що й тут Сковорода не виявляє однобічности, він, що так високо ставив духовну науку, не тільки не повстає проти світських книжок, а з пошаною говорить про них: „Я наук не ганблю, говорить він, і хвалю останнє ремесло, одне те не гаразд, що, на них покладаючи надію, не звертаємо уваги на найвищу науку — про царство боже внутри нас“. „Світські книжки, говорить Сковорода, без сумніву повні всякої користи та краси. Але коли вони-б запитали біблію: для чого самі перед нею і десятої долі чести та та ціни не мають, для чого їй будують вівтарі та храми, і сама не знаю, відповіла-б вона. Я складаюся з тих-же слів та розмов, що й ви, до того значно гірших та варварських. Але в не смачних водах моєї розмови, мов у вердцадлі, боголіпно сяє невидиме, але пресвітліше око боже, без якого вся користь порожня, а краса мертва“ (2-й від. ст. 164). Сковорода обороняв біблію від мудреців, що вклоняються ідолам, які думають, що вона говорить про мертвенну стихію, не побачивши того, що в тлінних її образах заховане життя вічне. І ця перевага біблії над всіма иншими книжками цілком зрозумілива для Сковороди: біблія, казав він, вчить тільки богопізнанню, цеб-то найголовнішому, без чого ніхто не може обійтися. Ось в цьому її універсальний характер, вона потрібна всім разом і кожному зокрема. Цілком природне тоді, що, на думку Сковороди, кожен повинен бути теологом. Він вважав, що теологія потрібна для всіх. „А я згадав, говорить один з розмовників в його трактаті „Алфавит мира“, тих, хто питає тепер: нащо богословська наука. Я, мовляв, не священик і не чернець“. Неначе душевний порятунок не всім потрібний і немов порятунок та спокій сердечний не одне і те саме. Теологія вище від
