к делу как улики — Арх. дела Мин. Внутр. Дел. 1762–1809). Вказівки на архівні джерела тут такі неясні, ще викликають сумнів, особливо коли ми згадаємо, що це твір не науковий. Та й взагалі кажучи, з усіх оцих вказівок можна зробити один висновок, що молокани й духобори цікавилися творами Сковороди — не більше.
Більш-менш докладно на звязку Сковороди з російським сектярством зупинився тільки П. М. Мілюков у своїх „Очерках по истории русской культуры“. „Сковорода не належав сам не до якої секти, говорить П. М. Мілюков, та не розривав одверто з церквою, але в душі був сектярем та погляди його, за виїмком хіба науки про предіснування душ, цілком відповідали поглядам духоборців. Усі твори Сковороди, до яких з великою пошаною ставляться наші сектярі, є ніщо инше, як жива, жвава пропаганда духовного християнства“. Далі вказавши на офіційний виклад своєї науки та світогляду Катеринославськими духоборцями 1791 р. Катеринославському губернатору Каховському, П. М. Мілюков додає: „і все-таки важко довести, щоб тут було просте запозичення“ („Очерки“, ч. 2, ст. 108–112). І ось, навіть, на думку П. М. Мілюкова, Сковорода не належав ні до одної секти й тільки щось схожого було в його поглядах та поглядах духовних християн, але важко довести, що Сковорода засвоїв собі світогляд від духоборців. Ми повинні додати, що, на нашу думку, П. М. Мілюков не встановив цілком певне, що наука Г. С. Сковороди має звязок з сектярською, якщо-ж сучасні сектярі шанують твори Сковороди, то це ще не свідчить за генетичний звязок між їхньою та Сковородинською наукою. Як свідчить М. І. Ковалинський, Сковорода обурювався, коли його обвинувачували в належності до маніхейської єресі та зазначав, що це суперечить природі, духу його світогляду. Другим разом той самий Ковалинський подає таке незвичайно цінне свідоцтво, яке цілком певно малює нам відношення Сковороди до сектярства. Дійшло до розмови про різні толки або секти. „Всяка секта, говорив він, пахне власністю, а де є власні мудрування, тут нема головної мети або головної мудрости. Я не знаю мартиністів, продовжував він, ні розуму, ні науки їхньої: якщо вони особничествують у правилах та обрядах, щоб здаватися мудрими (читай про це твір його „Потоп зміїн“, розд. 3-ій, в кінці), то я не хочу їх знати; якщо вони мудрствують в простоті серця, щоб бути корисними громадянами суспільства, то я шаную їх; але ради цього не варто особничествувати. Любов до ближнього не має ніякої секти. Закон природи, як найбільш потрібний для щастя людського є загальний для всіх. Це саме стверджує і Сковорода в листі до якогось Василя Максимовича. Таким чином, не може виникати
