Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/340

додає В. Ерн, у Сковороді відчувається иноді як не сектяр, то потенціял сектяря“ (ст. 326). Але коли Сковорода цілком негативно ставився до всякого сектярства, рівно як і до мартиністів, то де тут ґрунт до потенціялу сектяря? Мені здається, що тут Вол. Ерн, щоб надати своїй мові більше яскравости, просто вжив неслушного виразу, він тільки бажає сказати, та й говорить, справді, що „всесвітности (вселенськости) своїх прагнень Сковорода не міг докінчити та ствердити“ (ст. 326). Нарешті Вол. Ерн зупиняється на звязку науки Сковороди з дальшим рухом російської філософської думки. Не зважаючи на те, що між Сковородою та більш новими російськими філософами нема нормального звязку, він становлює внутрішній звязок, що їх об'єднує — логос — „російські філософи, відокремлені один від одного, часом не маючи знайомства один з одним, перегукуються між собою. Г. С. Сковорода — це патріярх російської філософської думки. З Сковородою народжується філософський розум у Росії і в цих перших дитячих словах лунають нові, незнайомі новій Европі ноти, оголошується непохитна ворожнеча раціоналізму, створюється ґрунт для цілком иншого самовизначення філософського розуму… Ґрунтовною рисою глибокого духового єднання між Сковородою та більш новою російською думкою є й нахил до мандрівок…“ Але є багато й инших рис, що однакові і в Сковороді і в инших російських філософів. Вол. Ерн тут захоплюється і вважає, що Сковорода ніби дає початок російському слав'янофільству, але для цього, звичайно, нема жадних підстав, бо ще нема доказів, чи належить самому Сковороді та книжечка „Ольга православная“, де висловлені слов'янофільскі думки, невідомо навіть, чи належить вона комусь з учнів Сковороди. Цікаві остаточні висновки В. Ерна про вагу Сковороди для російської філософії. „Сковорода стоїть коло самого порога російської думки. Він перший починав творити те, що потім геніяльно зростає, більшає та розквітає. Величне сяйво дальшого ні трохи не повинно зменшувати ваги цієї простої, але героїчної фігури та відбирати у неї хоч трохи слави та признання, які їй належать. Чари філософії Сковороди — це специфічні чари примитиву, чари з'єднання геніяльности з наївно та цнотливо скутими культурными формами, і ці чари, яких нікому не повторити, завжди залишаться за ним“ (ст. 342). Автор праці, яку ми розглянули ентузіяст, не завжди стримує себе від не зовсім певне обґрунтованих та занадто сміливих думок, але ці його хиби викликані його глибоким розумінням Сковороди та благородним захопленням його особою та філософією. Вол. Ерн ставить епіграфом до 2-ої частини своєї праці вираз Сковороди: „цілком бачить людину та серце її любить той, хто любить думки її“ — і цей епіграф цілком відповідає