вороди ця думка викладена в широкий філософський висновок про мудре життя чоловіка з епіграфом з Сираха. Окрім цього позиченого сюжета пісні Котляревського, до Сковороди наближає його також і те, що Сковорода був найвидатнішим представником відродження класицизма на Україні, а Котляревський склав перелицьовану Енеїду, значить теж цікавився пам'ятками класичного письменства: Сковорода добре знав римських поетів, історікив, філософів і взагалі письменників і що до Віргілія, то ми маємо на нього у Сковороди декілька вказівок: він радить свойому учневі Ковалинському читати його укупі з Горацієм і Овідієм (стор. 105), він узяв з Енеїди Віргілія один вірш і сам переробив його (стор. 277–298). Але окрім цього — і це найважніше — до Сковороди наближала Котляревського ідейна спадщина Сковороди — його думка про добробут народу.
Ідейний вплив Сковороди, каже С. О, Єфремов, позначився на творах Котляревського, всю літературну діяльність якого можна вважати за практичний приклад теоретичної тези Сковороди, що наука й письменство не повинні вмалювати свого впливу самими верхами нації, а мусять служити цілому народові… Народолюбний та українолюбний дух українського філософа вітає над життям і творами першого нашого письменника нових часів і без великої труднації можна вишукати немало паралельних думок з творів Сковороди й Котляревського. Наука філософа додала поетові ідейного оправдання й теоретичних підстав до невиразної, чисто стихійної любови до рідного краю, яка жевріє у кожної людини, аж поки великим вогнем спалахне під вражінням кривди, батьківщини наподіяної. Філософські абстракції Сковороди вилились у Котляревського в конкретну форму літературної діяльности мовою рідного народу[1]. Ось декілька рядків з Енеїди, де яскраво виявляються соціяльні симпатії цього письменника — вони були на боці селян кріпаків, а не панів:
„Панів за те там (в пеклі) мордували
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.
- А хто попав у рай:
Це бідні нищі, навіжені,
Що дурнями счисляли їх,
Сліпці, хромі, сліпорождені,
З яких був людський глум і сміх,
Це — що з порожніми сумками,
Жили голодні під тинами,
Собак дражнили по дворах,
Це ті, яких випроважали
В потилицу і по плечах“.
- ↑ Єфремов. Історія українського письменства, стор. 170–171.
