але тільки з иншим заголовком „о тщете міра сего“, виставлена в Київській Академії 1742 року, цеб-то в останній рік першого пробування Г. С. Сковороди в Київській Академії, і в ній ми дійсно знаходимо цю пісню“.
В одповідь на „Пісню побідну“ (Пой и воспой Варлаама Лащевського) Г. С. Сковорода від себе вставив антифон: (цеб-то відповідь співом) що починається так:
Я, боже, тебе песнь нову
Песнь Мойсейску, песнь Христову…
Далі в кінці цього антифона є така примітка Сковороди: „Сіи стихи суть из победних песень Феофана Прокоповича, ректора Київськой Академії и треязичіе (тоб-то трьома мовами, воспевшого царю Петру, победившему под Полтавой градом. „Почи президентом в Синоді Вечная пам'ять“.
Зараз-же за цією частиною антифона йде кінець.
Зима прейде. Солнце ясно
Мыру откры лицо красно.
До цього вірша Г. С. Сковорода зробив таку цікаву примітку: „сія песнь есть из древних малороссійских и есть милая икона, образующая весну, она пространна“.
Цей вірш, очевидно присвячений весні, Г. С. Сковорода називає стародавнім малоросійським. Але навряд чи належить він до народніх українських пісень. Він нагадує нам вірші самого Г. С. Сковороди, де він виспівує природу (напр. № 13 „Сада“). Нарешті сам Г. С. Сковорода вносить цілком в „Брань“ 6 — вірш свого „Сада“. Таким робом, усі ці подробиці вводять нас, так-би мовити, в процес поетичної творчости Г. С. Сковороди. І от ми бачимо, що близькими йому, по духу літературної творчости були, професори Київської Академії — Феофан Прокопович та Варл. Лащевський — останній був його вчителем. Тут отже він прилучається до представників книжньої штучної української літератури XVIII в., найвидатнішим виявом якої була драматична поезія і серед неї так звані трагедо-комедії з їх інтерлюдіями. „Брань арх. Михайла с сатаною“ Г. С. Сковороди стоїть мов на межі прозових та поетичних його творів: до останніх вона належить надзвичайним екстазом автора.
Я вказував на те, що де-які з віршів Г. С. Сковороди його „Сада божественних песень“ дуже нагадують духовні канти. І весь його збірник в цілому нагадує нам відомий збірник релігійних пісень. „Богогласник“, що друкувався й передруковувався багато разів у Почаївській друкарні та на якому можно знайти уніятський вплив. До окладу його ввійшли релігійні пісні XVII в. але значно більше псальмів кантів, віршів та пісень XVIII ст. Автор нової
