Останній рядок має, безумовно автобіографічне значіння: Г. С. Сковорода свідомо обібрав собі життя бідака, але був щасливий, відчуваючи свою мудрість, або краще сказати, свій потяг до неї. На цю останню тему — про мудрість написано і найпопулярніший вірш Г. С. Сковороди саме 10-у пісню „Всякому городу“, епіграфом до якої поставлено вірш:„Блажен муж, иже в премудрости умрет и иже в розумі своему поучается святыне“. (Сірах).
Він надзвичайно припав до вподоби народові, мабуть, через свій сатиричний зміст, бо сам український нарід завжди визначався своєю прихильністю до гумору та сатири — і його почали співати сліпці бандуристи та лірники під іменем Сковородинської думи або псальми. Року 1833 в Харкові вийшов український альманах „Утренняя Звезда“ де Ізм. Ів. Срезневський надрукував свою статтю „Отрывки из записок о старце Григоріи Сковороде“. В кінці її він надрукував і цю саму пісню Сковороди, але з додатками й переробками, взявши її з своєї збірки українських пісень з такими примітками від себе. „Тепер, щоб вказати, як швидко та вдатно перероблює нарід ті твори, що йому подобаються, перепишу оцю пісню з своєї збірки українських пісень. Мимохідь зауважу — коли ця пісня встигла так змінитися, так далеко відійти геть від свого первотвору, то що треба сказати тоді про ті народні пісні, які складено за 3–4 сторіччя до нашого часу“.
Пісня Г. С. Сковороди містить в собі 6 строф, а її переробка 16 строф, виходить, що це не стільки переробка, скільки додаток до пісні, зроблений однак так влучно, що так само зробив-би сам Сковорода, коли-б захотів поширити зміст своєї пісні. Я, одначе, все-таки гадаю, що той поширений вірш, що надрукував Ізм. Ів. Срезневський, як народню пісню, не народній і що, напевне, хтось із учнів або прихильників Сковороди, — а таких у нього, як ми знаємо, було багато, — зробив додатки до сковородинської пісні. Кажучи це, ми, звичайно, не одкидаємо думки, що цю Сковородинську псальму з її додатками співали кобзарі лірники і Ізм. Ів. Срезневський, або хто-будь з його співробітників у збиранні пісень, міг записати від харківського кобзаря в той час; я сам записав цю пісню Сковороди від харківського кобзаря на початку 80-х років і її текст мало в чому відрізняється від запису Ізм. Ів. Срезневського. Я тільки підтримую ту гадку, що це не народня пісня і навіть не народній додаток до сковородинської псальми, а скорше всього шкільна псальма на взірець тих, що співали кобзарі та лірники. Мені здається сумнівною і навіть цілком невірною гадка Ізм. Ів. Срезневського, що більшість духовних пісень, що співають кобзарі та лірники, склав Сковорода. Сам Сковорода співав „Сада“ і під музику, бо грав, як ми знаємо,
