усе своє життя, торкнувшись навіть подробиць. У цьому джерелі бракує лише певних хронологічних дат, та це знаходить собі пояснення в самому характері цієї праці: Ковалинський і хотів дати внутрішню його біографію. Та біографія ця зовсім правдива й без явних помилок, крім кількох недокладностей, що були наслідком відсутности в автора певних відомостей. Праця Ковалинського вільна і від того безпідставного панегіризму, що був так розповсюджений за його часів. Правда, і не треба було йому підіймати Сковороду на якусь височінь, бо він і без того стояв вище за всіх своїх сучасників у тодішньому громадянстві. Що до літературної цінности цього пам'ятника, що до його викладу, то вони, високо оцінені й Вол. Ерном. і акад. М. Ф. Сумцовим. Його написано, каже В. Ерн, року 1796, цеб-то в часи початку російської прози. Мова його не тільки витримує порівняння з мовою Карамзина, але місцями перевищує її своєю простотою та виразністю. „Особа Ковалинського, пише М. Ф. Сумцов, визначна, як особа гуманна, що отримала дуже гарну освіту, начитана, вдумлива, — і його „Життя Г. С. Сковороди“ — дуже цікавий літературний і побутовий пам'ятник другої половини XVIII віку. Воно читається з цікавістю, завдяки легкому літературному стилеві Ковалинського, ясності та послідовності викладу й особливо завдяки щирості та добрій душі, що розлиті від першого та до останього рядка. Видко, що Ковалинський говорить від серця, що слова виливаються з душі, що все, що він каже, він передумав перед тим і пройшло воно через його почування“.
Инших перводжерел до біографії Г. С. Сковороди не багато; сюди треба застосувати передусім спомини про нього осіб, що знали його особисто, — Гес де-Кальве та Вернета. Перший був вихованець Харківського університету, доктор філософії, потім надрукував свої спомини про Сковороду, що мають характер перводжерела. Вони де-що додають до біографічних даних М. І. Ковалинського, йому, здається, невідомих. В них є і фактичні помилки, а найбільш їм шкодить літературна манера того часу — поривання до риторики та заміна певних фактів, що їх бракує авторові, авторськими домислами, які він видає за дійсність. Тому ми будем користуватись ним критично. Вернет становить собою цікавий тип зросійщеного швейцарця, гувернера, а разом з тим російського, чи правдивіше, українського журналіста письменника. Спомини одного й другого про Сковороду надруковані 1817 року в „Украинском Вестнике“, Харківському університетському журналі того часу, з примітками редакції та з додатком двох листів Сковороди до Е. Урюпіна. Більшу вагу мають спомини Гес де-Кальве. На критичному розгляді перших і других споминів я тут
