Г. С. вірші і в той час, коли вчителював у Кавраї у Тамари. Писав він їх і дальше в своєму житті, коли був учителем Харківського колегіуму та коли залишив його і жив по своїх „пустелях“. До часу пробування його в Харківському колегіумі належить і велике віршоване листування з учнем його, що вчився тоді в класах, М. І. Ковалинським. Не всі його вірші мають хронологічні дати, але, на підставі тих дат, що є, можна сказати, що Г. С. писав вірші і в 50-тих, і в 60-тих, і в 80-тих роках. Ось кілька дат, що вказують, де та коли писав Г. С. Сковорода свої вірші. Віршоване листування до М. І. Ковалинського провадив він у Харкові 1763 року; що до „Сада божественных песен“, то вірші, що ввійшли до цього збірника, склав Г. С. Сковорода по різних місцях та в різні часи: найранніша пісня — 26-а (привітання єпископові Козловичу, що вступив на Переяславську катедру), належить до 1750 р., 1-а пісня — до 1757 року, 25-а — до 1758 р., 19-а — до 1759 р. в Переяславських степах — в селі Каврай у Тамар, додаток до 26-ої — в 1760 р., в Харкові, 21-у написано на самому початку 60-х років, в Харкові, 24-у — 1765 р., 30-у — в час відкриття Харківського намісництва, цеб-то 1780 року, у Сінянському манастирі, 14-у поновлено було 1782 р., 29-у склав 1785 р. в селі Великий Бурлук. Ще одного вірша написав Г. С. Сковорода в Кавраї у Тамари, з нагоди дня народження свого учня Василя Тамари, і він належить до 50-х років XVIII ст. Коли були написані инші вірші, — вказівок нема. Можна однак гадати, що де-яка частина їх була написана у Каврайську добу життя Г. С. Сковороди — одного з них навіяла на нього сільська природа, инші виявляють його внутрішню душевну боротьбу. Другу групу віршів написав Г. С. напевне тоді, коли викладав піїтику у Переяславському та Харківському колегіумі. Решту віршів Г. С. написав трохи пізніше — в добу свого життя по пустелях. Але виклади піїтики були тільки зовнішнім стимулом віршованої діяльности Г. С. Сковороди.
Віршувати примушував його власний настрій, що викликав Потребу надавати своїм думам і думкам віршовану форму. Його думки були тісно звязані з його почуваннями, з тим, що він переживав. У нього завжди велику ролю грала уява, що була ґрунтом його поетичного мислення. Нерідко його опановував екстаз, і він свої ідеї втілював у дієвих осіб, серед яких часто й сам грав видатну ролю. Це ми спостерігаємо на його прозових філософьских трактатах, де трапляються вставлені вірші. Але де-які з цих прозових творів мають на собі ознаку, немов-би, поетичної творчости — так сильно при їхньому складанні відбилася гра фантазії автора. Таким твором є, наприклад, „Брань архистратига Михайла с сатаною», та його притчі про „Убогого жайворонка“ та „благородного Еродія“.
