В „Убогому жайворонку“ мова йде про спокій: розмовляє: тетервак та убогий жайворонок; епіграфом його є тексти: той избавить мя от сіти ловчія, блаженні нищіє духом, обрящете покой душам вашим. Тетервак, налетівши на сітку мисливця, почав жадібно клювати зерно та розвивати свою теорію про потребу багатства в житті та гарного стану серед суспільства, хоч і без внутрішніх доброчинів. До нього швидко приєднався цілий гурт і вони почали справжній бенкет на чужому майні. Пролітав коло них жайворонок, його закликали поділити з ними їхню трапезу, але він одмовився. Вертаючись, дізнавсь од дятла, що всі тетерваки, крім першого та його, небожа, загинули та й цих дуже поскубли, і вони ледви врятувались. Жайворонок вернувся до свого балька Алауди, що посплав його скликати гостей до себе. І учта ця була дуже скромна й благочестива: Алауда навчився всіх світських наук, але при цьому серце його було столицею здорового розуму. В присутності всіх зборів він навчав свого сина не бути байдужим до біди другого, але разом з цим користуватися нею для власної науки. Читаючи досвідну книгу цього світа, треба зводити сердечне око своє до самого головного у всякій справі, до істи його (суті). Так і в цій пригоді з тетерваками: ця справа народилась від серця невдячного, незадоволеного своєю долею, від серця, що краде чуже. Їжа була найпростіша — рослинна, пили міцний мед, п'янке пиво та трунок, що називають на Україні головишником, а діти — воду та квас. В час їжі не ганьбили ближніх, а говорили про дружбу, про спокій душевний; брат господаря з'ясовував, як треба розуміти вираз — блаженні нищіє духом, і потім розказав, як „древле божа діва істина вперше прийшла до них на Україну“. Нарешті, усі присутні хором проспівали „Пісню Різдву Христову“, де прославлялась убогість його.
Такі оригінальні філософські твори Сковороди. На змісті перекладів нам зупинятися не випадає, бо тут ми маємо діло не з думками самого Сковороди. Але цікаво однак зазначити, яких авторів та які твори він переклав, бо й у цьому також виявилась його любов до визначених питань: випадкових тем Сковорода не брав — він торкався тільки того, що його глибоко цікавило. І от виявляється, що він найбільше зробив перекладів з Плутарха, потім Ціцерона; із цих авторів він переклав твори — про старість, смерть, про боже правосуддя, про стримання від боргів, про спокій душевний, жалобу багатства; мало того, він переклав оду Гозія (Сідронія) про самотність. Яка надзвичайна послідовність навіть в обранні сюжетів для перекладів!
Ми подаємо тут тільки зміст творів Сковороди, але наш огляд також є матеріялом для відтворення повної філософ-
